вул. Кардашевича, 1
Острозький замок
Будинок Вальдманів
Наше місто вперше згадується в 1100 році в Іпатіївському літописі. Його назва походить від слова «острог», що означало укріплене місце, огороджене частоколом. У XIV ст. місто стало родовим гніздом князів Острозьких, які звели тут укріплений замок.У XVI ст. Острог завдяки Острозькій академії, заснованій у 1576 р. князем Василем-Костянтином Острозьким, називали «Волинськими Афінами». Тут побачила світ знаменита Острозька Біблія, що стала першим виданням біблійного тексту церковнослов’янською мовою.
Острог із самого початку був багатонаціональним і різномовним містом, де жили українці, поляки, євреї і татари. Сформувалася своєрідна острозька міська культура з її взаємовпливом різних національно-культурних традицій. Помітний внесок в економічне і культурне життя давнього Острога зробили його містяни-євреї. У XІV ст. власники міста, князі Острозькі, запросили їх до себе, аби ті сприяли розвитку торгівлі та ремесел. Так розпочалась історія єврейської громади на Волині, яка є однією з найдавніших на території України. В Острозі сформувався відомий у Східній і Центральній Європі осередок єврейської культури. Його центром були Велика синагога, збудована у XVI ст., та єшива – вища равинська школа, що працювала при ній у XVI-XVIII ст. На той час євреїв у місті проживало від 50 до 62 відсотків від усього населення, що становило близько 10 тисяч осіб. І таке співвідношення фактично зберігається до 1939 року. Весь цей час у місті діяла Велика синагога, яка вміщувала до 500 вірян. Крім неї, у місті були ще 8 малих синагог, єврейська лікарня, єврейський театр. Тут жили і працювали відомі єврейські вчені, майстри та прості ремісники. Серед них – острозька родина Ронделів та родина Вальдманів, що мешкала в селі Стадники, неподалік від міста.
Відеофрагмент. Зупинка 1 Василь Вальдман
Василь Вальдман народився 7 травня 1930 року у селі Стадники Острозького району Рівненської області. При народженні хлопчика назвали Азріл, на честь батька матері. Родина Вальдманів була великою – батько (Мойсей), мама (Цивля), дідусь (Аврум), бабуся (Бася), братик (Герш, Гриша) та двоє батькових братів, які були глухонімими. Родина займалася сільським господарством на орендованій землі. Хлопчик ходив до польської школи. В 1940 році радянська влада створила в селі колгосп, де почали працювати батьки хлопця. Згодом почалася Друга світова війна та Голокост. Родину примушують переселитися до Острога, спочатку до родичів, а потім у гетто, звідки вже 4 серпня 1941 року перші колони євреїв рушили на розстріл. Першими загинули дідусь і тато Василя Мойсейовича. Мати з двома синами тікає з гетто назад, в рідні Стадники, де їх переховували майже всім селом. Під час «зачистки» села, коли Вальдмани пребували у сховку сім’ї Поліщуків, був убитий братик Герш. З великої родини залишились живими двоє людей. Василь Вальдман з матір’ю переховувався у Стадниках до 1944 року, коли прийшли радянські війська. В тому ж році він пішов навчатися у залізничне училище, згодом – на бухгалтерські курси. В 1949 році закінчує навчання в кооперативному технікумі та починає працювати бухгалтером Оженинського сільпо. В 1952 році Василь Вальдман одружився, у родині з’явилося двоє синів. Чоловік працює директором заготконтори. В 1965 році керує будівництвом, а пізніше очолює Острозький плодоконсервний завод. За сумлінну працю нагороджений орденами і медалями. Протягом 25 років очолюваний ним завод був одним з найкращих в Україні. В 1990 році чоловік вийшов на пенсію. В 1997 році дав інтерв’ю про свої спогади як свідок Голокосту.
Василь Вальдман розповідає про своє дитинство, єврейські свята, родину, про заняття батьків та господарство, про особливу роль матері у веденні домогосподарства.
Відеофрагмент. Зупинка 1 Ліза Рондель
Єлизавета Паламарчук (Рондель) народилася 9 жовтня 1928 року на Волині, в містечку Острог. Мама була домогосподаркою, інколи підробляла швеєю, а батько мав професію слюсаря. В родині, крім маленької Лізи, було ще два братики-двійнята. Дівчинка закінчила три класи тарбуту, а з 1939 року почала відвідувати навчальний заклад радянського зразка. Коли розпочалася Друга світова війна, родина Ронделів відразу відчула на собі політику переслідування з боку нацистів. Сім’ю загнали у гетто, звідки Єлизавету забрала до себе для сховку родина Гната Поліщука з села Стадники, неподалік від Острога. Певний час дівчинка тримала зв’язок з батьками, але в 1942 році її сім’ю було вбито під час «зачистки» єврейського гетто. Лізу врятувала родина Поліщуків, у якій вона, ставши сиротою, жила певний час і після війни. В 1949 році Єлизавету забирає до себе єврейська сім’я, що мешкала в містечку Мізоч. Тут Ліза починає працювати телефоністкою, в 1950 році виходить заміж за Паламарчука, в шлюбі з яким народжує доньку та сина. Проте згодом у родині Паламарчуків з’явилися проблеми і Єлизавета почала думати про переїзд до Їзраїлю, остаточне рішення про який вона прийняла після трагічної смерті сина в ДТП. В 1993 році Єлизавета Паламарчук (Рондель) емігрувала на свою нову батьківщину, куди згодом приїхала на постійне місце проживання і її дочка. В 1997 році жінка дала інтерв’ю про свої спогади як свідок Голокосту.
Ліза Рондель згадує про родину, професії батьків, розповідає про найбільш пам’ятні дитячі спогади.